Зміст сторінки
Щотижня на прийомі обов’язково є пацієнтки, які тривалий час намагаються впоратися з надмірною вагою. Для когось принциповим надлишком можуть бути 5-6 кг при нормальному ІМТ, інші майже все життя зі змінним успіхом борються з зайвою вагою і мають певну купу супутніх порушень в стані здоров’я. Саме про них буде йти мова далі.
ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ОЖИРІННЯ І ФАКТОРИ, ЯКІ УСКЛАДНЮЮТЬ ЗНИЖЕННЯ ВАГИ.
Для початку нагадаю що саме є надлишком ваги, а що вважається ожирінням.
Індекс маси тіла (ІМТ)=вага (кг)/зріст 2 (см)
Норма ІМТ=18-25
Надмірна вага – це коли ІМТ більше 25, але менш як 30.
*Якщо ІМТ в межах 27-30, але є негативні наслідки для здоров’я або метаболічний синдром (інсулінорезистентність або цукровий діабет, артеріальна гіпертензія та інші серцево-судинні захворювання, підвищення рівня холестерину і ЛПНЩ, жовчнокам’яна хвороба, подагра, синдром апное), цей стан вже прирівнюють до ожиріння і розцінюють як ускладнений, який потребує відповідного лікування.
- Ожиріння І ступеню: ІМТ=30-34,9
- ІІ ступеню: ІМТ=35-39,9
- ІІІ ступеню: ІМТ≥40
За даними сучасних досліджень, основні причини ожиріння і фактори, які сприяють набору ваги можна розподілити на 6 категорій:
- Спосіб життя.
– Нездорова їжа та режим харчування, повторювані втрати та
набір ваги («йо-йо» дієта)
– Сидячий, малорухливий спосіб життя
– Порушення сну, хронічна недостача сну (змінна робота)
– Синдром обструктивного апное сну (СОАС)
– Алкоголь, паління
– Культурні або соціально-економічні фактори - Психологічний стан.
– Депресія
– Хронічний стрес
– Психологічні травми
– Порушення харчової поведінки (булімія) - Прийом деяких ліків.
– Кортикостероїдні препарати
– Антигіпертензивні препарати (α/β-блокатори)
– Прийом антидепресантів (mirtazapine, citalopram, paroxetine)
– Антипсихотичні ліки (olanzapine, lithium, risperidone)
– Знеболювальні (pregabalin, amitriptyline)
– Протидіабетичні (glimepiride, insulin) - Гормональні порушення.
– Гіпотиреоз
– СПКЯ
– Гіпогонадизм
– Наднирникова гіперандрогенія
– Менопауза - Порушення функції гіпоталамуса (рідкісні)
– Після радіотерапії, травми, хірургічного втручання або ураження пухлиною
– Краніофарінгіома
– Артеріовенозна мальформація - Моногенні синдроми (рідкісні)
– Вроджений дефіцит лептину або дефіцит рецепторів лептину
– Генетичні порушення (синдроми Прадера—Віллі, Барде –
Бідля, інші)
ЧОМУ ОЖИРІННЯ ВВАЖАЮТь ХРОНІЧНОЮ ХВОРОБОЮ?
Хронічне захворювання – це стан, який потребує тривалого лікування і який зазвичай можна контролювати, але не вилікувати.
Десятиліттями медичні товариства відстоювали думку про те, що ожиріння є хворобою. В решті решт визнання ожиріння хронічним захворюванням призвело до створення певних рекомендацій щодо його лікування, які базуються на поетапному підході з подальшою довготривалою підтримкою довгострокових змін поведінки (рис. 1)
існує
В сучасній медичній практиці, яка базується на доказових методах, 3 стовпи лікування ожиріння:
- Психологічне втручання (psychological intervention) – зміна способу життя (здорове харчування, регулярні фізичні вправи, менеджмент сну, підвищення стресостійкості, робота з психологом)
- Медикаментозне лікування ожиріння (pharmacological therapy) – для пацієнтів з ІМТ≥30 або ІМТ≥27 при наявності ускладнень, пов’язаних з ожиріння
- Баріатрична хірургія (bariatric surgery) в поєднанні зі зміною способу життя
Надлишок або дисфункція жирової тканини – це завжди запалення, яке сприяє численним порушенням в організмі.
З ожирінням пов’язані серцева недостатність, інсульт та інші серцево- судинні захворювання, діабет, тривожно-депресивні стани, ускладнення під час вагітності, безпліддя та невдалі спроби ЕКЗ (екстракорпоральне запліднення), тяжкий перебіг інфекційних захворювань (включно з COVID-19) і деякі види раку
Втрата ваги навіть на 5% показала значні переваги для покращення та/або запобігання багатьох захворювань, пов’язаних із ожирінням.
Хоча зміни способу життя (харчування/фізична активність) є основою успішного контролю ваги, самі по собі ці зміни часто не забезпечують стійкої втрати ваги.
Численні докази показують, що лише зміна способу життя зазвичай досягає приблизно 3-5% втрати ваги, яка не зберігається в довгостроковій перспективі у більшості людей.
Тому, згідно з рекомендаціями щодо лікування ожиріння, комплексний підхід до розв’язання проблеми втрати ваги має включати відповідне тривале медикаментозне лікування, особливо у пацієнтів з багаторазовими невдалими спробами втрати ваги.
МЕДИКАМЕНТОЗНЕ ЛІКУВАННЯ ОЖИРІННЯ.
Механізм дії цих препаратів заснований на регуляції роботи рецепторів, які контролюють апетит.
Встановлено, що в розвитку ожиріння принципове значення має порушення відчуття ситості та сприйняття сигналу про харчування в ділянках головного мозку, які беруть участь у споживанні енергії, а саме – в гіпоталамусі.
У відповідь на прийом їжі ендокринні клітини кишківника виділяють власні гормони, головними з яких є GLP-1 (Glucagon-like Рeptide-1 / Глюкагон-Подібний Пептид-1) і GIP (Gastric Inhibitory Polypeptide / Шлунковий Інгібіторний Поліпептид). Вони регулюють секрецію інсуліну бета-клітинами і пригнічують секрецію глюкагону з альфа-клітин підшлункової залози, коли рівень цукру в крові підвищується.
В клінічних випробуваннях найбільш високу та стійку ефективність втрати ваги показали препарати, які спрямовані на регуляцію роботи саме цих рецепторів. Ці препарати називають агоністами через те, що вони посилюють роботу GLP-1 і GIP-рецепторів у ЦНС. В результаті їх дії сповільнюється спорожнення шлунку, знижується апетит, покращується контроль над прийомом їжі та тягою до їжі, що сприятливо впливає на підтримку втрати ваги.
Найчастіші побічні ефекти агоністів GLP-1 включають нудоту, блювання та діарею, які можуть призвести до гострого ураження нирок через скорочення їх об’єму. Також можуть спостерігатися запаморочення, легка тахікардія (прискорене серцебиття), загострення хронічних інфекцій, головні болі та диспепсія (розлад травлення).